Усіх святих

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

"Усякого, хто сповідує Мене перед людьми, – каже Господь, – того сповідую і Я перед Отцем Моїм Небесним... Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, той не достойний Мене, і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, той не достойний Мене, і хто не бере хреста свого, і слідує за Мною, той не достойний Мене" (Мф.10:32-38).

Ці євангельські слова відкривають для нас, що таке святість, де знаходиться шлях, що веде до Бога, яким чином відчиняються людині врата в Царство Небесне.

"Хто відречеться від Мене перед людьми, відречуся від того і Я перед Отцем Моїм Небесним" (Мф.10:32). Господь полюбив не абстрактне людство, а кожного з нас особисто – любов'ю, міцнішою ніж смерть. Він полюбив кожного з нас – до хресної смерті. Любові властиве відповідне почуття – те, що Біблія називає духовною ревністю. "Господь є Ревнитель" (Наум. 1:2). Ревнитель про те, щоб ми Йому одному були вірні. Наскільки велика Його любов до нас, настільки Він хоче, щоб і ми були вірні Йому. Наше сповідання Бога перед людьми – це є наша відповідь на любов Бога до нас.

Дуже часто люди, які називають себе віруючими, через сором'язливість відрікаються від Христа. Відрікаються в такій формі, яка зовні ніби й не схожа на зречення, кажуть: "Бог у мене в душі", – цим відрікаються від Церкви Христової. Священномученик Кипріан Карфагенський ще в далекому ІІІ-му столітті застерігав: "Кому Церква не Мати, тому Бог не Отець". Відрікаються люди від Бога, коли кажуть: "Так, я віруючий, але без фанатизму". Є й інші подібні формули зречення. Господь же попереджає: "Хто відречеться від Мене перед людьми, відречуся від того і Я перед Отцем Моїм Небесним" (Мф.10:32).

Далі Господь каже: "Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, той не достойний Мене, і хто любить сина чи доньку більше, ніж Мене, той не достойний Мене" (Мф.10:37). Це не означає, що Господь закликає нас, щоб ми ворогували проти своїх ближніх, проявляли до них нелюбов або, не дай Боже, ненависть; ми знаємо заповідь, яку дає Господь щодо батьків: хто шануватиме батька й матір, той буде вже тут, на землі, насолоджуватися благами земними та довго житиме (четверта заповідь – це єдина з десяти заповідей з обіцянкою). Але коли ставиться питання "або - або", то завжди відповідь і вибір має бути за Господа, бо перша і найважливіша заповідь – люби Господа Бога усім серцем твоїм, усією душею твоєю, усією міццю твоєю, усім розумінням твоїм. Це найвища заповідь, тому що Бог є наш істинний Отець, Він дав нам батьків, наше життя і все, що ми маємо. Тому цілком природно, якщо ставиться питання вибору, зробити вибір на користь любові до Бога.

Якщо запитати християн нашого часу: яке ваше особисте ставлення до Бога, то багато хто з них спершу не зрозуміє суті питання. Вони скажуть, що ходять до храму, щодня моляться... Господь же заповідує: возлюби Господа Бога свого усім серцем, усією душею і всією міцністю твоєю. У справжньої любові немає якихось регламентів, інструкцій. Преподобний Іоанн Лествечник, монах, подвижник, аскет каже – навчись у людини, яка має кохану. Така людина завжди має перед собою, у своїй пам'яті її обличчя, постійно думає про неї, а зустрічаючись із нею намагається зробити щось добре, сказати їй щось приємне, прагне догодити їй. Навчись у закоханого любити Бога. Так і в тебе в твоєму серці завжди має бути тепло, коли ти згадуєш про Бога. Тоді ти навчишся любити Бога і всіх людей.

У Бозі ми повинні любити не тільки наших батьків, дітей. Наша віра, наш Господь заповідують нам любити у Бозі кожну людину: "Нову заповідь даю вам, щоб любили один одного" (Ін. 13:34). Ця заповідь любові до ближнього була відома ще у Старому Завіті, але у Христі вона набуває нового змісту. Оскільки, значення слова "ближній" Христом Богом розширюється до будь-якої людини, а не тільки до ближнього за кров'ю, за племенем, за мовою. Кожна людина, яка потребує моєї допомоги, моєї любові, доброго слова, є для мене християнина ближнім.

"Хто не бере хреста свого і йде за Мною, той не достойний Мене" (Мф.10:38). Хочемо ми чи не хочемо, але кожен – віруючий чи невіруючий – несе свій хрест. Хрест життя – це всі ті скорботні, болючі, тяжкі обставини, які посилаються нам. Однак, хрест однієї людини придавлює її до землі, і вона не може піднятися і духовно гине під цим хрестом. А для іншої, віруючої людини, цей самий хрест – спасіння, прапор, який вона тяжко несе, але з цим прапором переможно входить у Царство Небесне.

Біля Хреста Господнього на Голгофі було розіп'ято двох розбійників, які терпіли хресні муки за свої ж гріхи. Однак один із них, розсудливий, за своє покаяння і співчуття Христу зійшов у Царство Небесне. Іншому ж розбійнику, який був розп'ятий ліворуч від Спасителя, його перебування на Голгофі не принесло жодної користі. Тому що серце цього розбійника було черствим і темним, цей розбійник насміхався і хулив Господа.

Так буває і в житті з людьми. Кожен несе свій хрест. Але якщо людина несе свій хрест життя з вірою і терпінням, з розумінням і надією на Бога, то хрест життя веде таку людину до Царства Небесного; а якщо людина хулить, зрікається Господа, нарікає, то її життєвий хрест їй анітрохи не послужить для її духовної користі та спасіння.

Ось ці критерії святості, про які сьогодні ми чули в Євангелії, – любов до Бога без жодних умов, сповідування Бога перед людьми, покірливе несення хреста – це шлях людини до святості, до Царства Небесного. Знайти правильний напрямок, цей шлях можливо, якщо у людини є рішучість виконувати заповіді Божі й те, до чого закликає нас Церква Христова.

Духовна рішучість – це те, чого нам найбільше не вистачає: ми ані холодні, ані гарячі, ми беремося творити добре – і кидаємо. Коли в нас вичерпується рішучість, тоді все в нашому духовному житті руйнується і валиться. А якщо у людини є постійна рішучість іти до Бога, то все інше допоможе зробити Сам Господь.

Тому у своєму серці, у своїй душі потрібно розігрівати рішучість жити за заповідями Божими.

Вітаю усіх, браття і сестри, з днем вашого небесного покровителя. Сьогодні день пам'яті всіх святих. Нехай їхніми молитвами Господь допоможе нам іти шляхом святості. Амінь.