Неділя 9 після П’ятидесятниці. Ходіння по воді

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Після того, як Господь наш Ісус Христос наситив п'ятьма хлібами та двома рибами понад п'ять тисяч чоловік, після цього великого страшного дива апостоли, мабуть, зазнали спокуси.

Господь наодинці вирушив помолитися на горі вночі, а учням наказав переплисти на інший бік Генісаретського озера. Це озеро величезне, і там часто бувають бурі. І ось у таку бурю потрапили апостоли. Хвилі піднімалися, і учням Христовим, які залишилися без свого Спасителя, здавалося, що вони зараз затоплять їх утлий човен. І в найстрашніший момент, коли учні вже були на середині озера і вибилися з сил, раптово вони побачили Спасителя, що йде до них. Темрява, ніч, страх смерті... Апостоли подумали, що це вже, мабуть, кінець їм прийшов, коли вони бачать когось примарного, що йде по воді. Вони закричали від страху.

Але Господь заспокоїв учнів, сказавши: Не бійтеся, це Я. І святий Петро зухвало звернувся до Спасителя: «Господи, дозволь і мені прийти до Тебе по воді». І Христос наказав йому. Петро пішов по воді, дивлячись на свого Спасителя. Але щойно він засумнівався у тому, що може йти по воді, і хвиля накрила його — Петро одразу почав потопати. Він закричав: «Господи, допоможи! Потопаю!» Христос одразу простяг руку, і тут же опинилися в човні, а човен — біля берега, до якого пливли апостоли.

З цього дивовижного євангельського уривка можна взяти для себе багато уроків. Один з них — не всі спокуси, які нам посилаються, є для нас поганими подіями. Як і в євангельському уривку, так і в нашому житті спокуси бувають для зміцнення нашої віри. Для того, щоб ми знищили свою самовпевненість, гордість, марнославство, зрозуміли, що бувають у нашому житті моменти, коли нам нема на кого сподіватися, як тільки на Бога. І в такі моменти людина вчиться правильно молитися, вірному ставленню до світу та самої себе. Тому коли з нами трапляється спокуса, треба задуматися: «Чому зі мною трапилася ця спокуса, для чого вона мені надіслана, чому я по-іншому не міг зміцнити свою віру, навчитися молитися, прийти до Бога? Адже якби не було цієї спокуси, я б про Бога, можливо, і не згадав би, а жив би, як раніше, марнуючи своє життя, просто витрачаючи час. І з чим я тоді прийшов би на Суд Божий? Напевно, ця спокуса мені потрібна для того, щоб я прокинувся, зрозумів своє місце в житті і перед Богом».

Ще один урок, який ми можемо винести для себе з цього євангельського читання, — те, що шлях Петра водою до Господа — один з небагатьох (а може, єдиний) шлях до Бога.

Ми всі, коли виходимо на духовний рівень маємо усвідомити, що йдучи до Бога ми ідемо подібно Петру по воді моря, не Генісаретського, а житейського моря. І допоки ми маємо тверду віру, не дивлячись на різки пориви вітру та хвилі цього моря ми ідемо по хвилях як по сухій тверді. А коли відводимо свій погляд від Господа, вагаємось, сумніваємось, втрачаємо віру у всесильну поміч Божу, то одразу починаємо тонути у духовному сенсі – гріхи, страсті, страхи накривають нас, заволодівають нами.

Коли людина бачить перед собою Спасителя (духовними очима), робить якесь духовне зусилля над собою, здійснюючи у своєму житті сміливість, вона йде не вагаючись, прямо своїм життєвим шляхом, до Бога — не дивлячись ні на які життєві хвилі, спокуси. Але як тільки людина відірве свій погляд від Господа, одразу починає гинути. Найважливіше у цей момент — піднести серцеву (із глибини серця) молитву до Бога. Святі кажуть, що всі наші духовні труди націлені на те, щоб ми пізнали свою неміч, гріховність, нікчемність у нашому занепалому стані, а коли ми виконуємо Боже призначення, то пізнаємо Божу силу і велич, які проявляється в нашому житті. Пізнати свою неміч людина може тільки тоді, коли побачить під собою безодню, що розкривається, — як це побачив Петро, ​​який, потопаючи, зрозумів, що ніхто, крім Господа, не може його врятувати. Тому ми і називаємо Ісуса Христа Спасителем, бо Він прийшов, щоб спасти нас. Нас, які гинуть у гріхах, перебувають у мертвому стані. Адже якщо людина не зцілиться від гріхів, на неї чекає вічна смерть (після тимчасової як розділу душі і тіла). І тільки коли людина усвідомлює це, бачить, що вона гине, вона може з глибини серця звернутися до свого Спасителя: «Господи, допоможи! Потопаю!» Тільки тоді для людини настає спасіння, очищення та з'єднання з Богом. І тоді людина опиняється в Човні, який одразу приводить його до берега порятунку. Цей Човен є Церквою Христовою, де є святі апостоли, де Сам Господь. І які б не були спокуси, випробування, Він приведе людину до рятівного берега.

Це урок для нас із вами. Які б не були для нас біди, небезпеки… Якщо навіть увесь світ відійде від Бога, але наш погляд буде прикутий до лику Христа — ми з вами дійдемо до рятівного човна та рятівного берега. Амінь.