Неділя 16 після П’ятидесятниці. Притча про таланти

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

У сьогоднішній відомій усім, хто ходить у храм не перший рік, євангельській притчі Господь ставить перед нами питання про значення нашого часу, праці та життя загалом.

З народженням людини Господь ніби кладе в колиску кілька талантів, і завдання людини — примножити ці таланти. Про це ясно і безперечно говорить притча, яку ми сьогодні чули під час Літургії.

Одному Господь дає п'ять талантів, іншому – два, іншому – один талант. Але останній найбільше звертає на себе увагу, тому що він приховав свій талант. Цій людині подібні ті, хто думають, що їм нічого в житті не дано, життя не вдалося. Вони оглядаються праворуч і ліворуч, на більш щасливих, на їхню думку, яким Господь дає набагато більше. Вони начебто нарікають на Бога, що Він не справедливий, не дав їм тих можливостей, які є у людей, на яких ця людина звертає своє заздрісне око.

Насправді, кожному з нас дано надмірно багато. Ми навіть оцінити не можемо, як багато дано кожній людині. Це наше життя, здоров'я, можливості пересуватись, думати, ходити, говорити… Це величезний талант. До речі, талант — грошова міра, про яку йдеться у притчі, — згідно з Старим Завітом дорівнював шести тисячам денних заробітних плат. Це великий статок, який людина могла б, може й ризикуючи (але без ризику не буває нічого), вкласти в якусь справу.

Життя духовне, допомога ближньому, віддача свого часу, жертва собою, своїми емоціями – це також ризик. Ризик бути незрозумілим, знехтуваним, отримати у відповідь на добро нерозуміння чи явне зло.

Загалом, ця притча сувора, оскільки Господь дає мале і потребує більше. Але згадаймо про те, що зерна пшениці, які Він дає нам, з Богом мають таку силу, що можуть зробити набагато більше. Зерно, що впало в землю, виробляє цілий колос. І це відбувається не силою людини, що трудилася, а силою, закладеною Богом у зерно. Так і наші з вами таланти, вони мають бути подібними пшеничному зерну й принести набагато більший плід.

Що таке таланти? Це здібності, можливості, які дає нам Господь. Іноді нам здається, що ми нічого не маємо. Згадаймо Ніка Вуйчича, який народився таким, що не має ні рук, ні ніг… Порівняйте його зі зневіреною людиною, яка має руки, ноги, якісь матеріальні ресурси... Нік Вучич збирає мільйонні аудиторії по всьому світу і показує, що навіть не маючи рук і ніг можна жити, бути сильним духом і творити великі справи, можна надихати інших на створення великих справ. Він створив сім'ю, має дітей. Від Бога він, мабуть, отримав набагато менше, ніж кожен із нас. Але на Страшному суді і він, і кожен з нас відповідатиме за те, що зробив, маючи таланти, які Господь дав нам. Ця притча про відповідальність – відповідальність перед нашим життям, перед тим, що ми маємо у нашому житті.

Брати і сестри, хоч ми чули цю притчу багаторазово, давайте по-новому поглянемо на неї, на себе та своє життя. І дай Бог, щоб це слово, як зерно, увійшло до нашого серця і дало багатий плід. Амінь.