Притча про сіяча

В ім'я Отця і Сина та Святого Духа.

Сьогодні, брати і сестри, ми під час Літургії чули, мабуть, одну з найвідоміших притч, які Господь розповів. Це найвідоміша, найкрасивіша, найнаочніша, доступніша і зрозуміліша притча — і тим, хто живе в ті часи, і нам з вами.

Вона зрозуміла, тому що приклад, який навів у ній Господь, узятий із повсякденного життя. «Вийшов сіяч сіяти насіння своє» (Лк. 8:5), — сказав Спаситель, можливо, вказавши на людину, яка саме сіяла зерно недалеко. І продовжив: «Ось бачите: одне впало при дорозі, і птахи небесні налетіли та склювали його. Інше впало на кам'янистий ґрунт, почало рости, але, оскільки йому було неможливо вкоренитися, коли припекло сонце, рослина засохла. Інше впало в терня і, можливо, більше проросло, ніж те, що впало на камінь або при дорозі, але терня заглушила його. І тільки насіння, що впало на добрий ґрунт, принесло свій плід у сто разів».

Апостоли попросили Господа: «Поясни нам значення цієї притчі». Притча про сіяча - одна з небагатьох притч, які витлумачив Сам Спаситель. «Насіння є словом Божим», — сказав Господь.

Яке знайоме для нашого слуху і словосполучення, що вже примелькалося, — «слово Боже»! Як ми слухаємо слово Боже? Серед православних віруючих є добра традиція починати день із читання слова Божого — спочатку помолитися, а потім прочитати главу Євангелія, главу з апостольських послань і главу «Діянь святих апостолів». Скільки часу займає читання? Може п'ять хвилин. Але скільки користі людина отримує від цього! Як тіло потребує їжі, так само і душа потребує їжі. Якщо тілу не вистачає їжі, воно хворіє і потім вмирає. Те саме відбувається і з душею людини: якщо духовно не годувати душу, вона вмирає. Чим живиться душа? Насамперед словом Божим, благодаттю, молитвою, таїнствами церковними. Коли ми вранці читаємо Писання, то по дорозі на роботу, у нас у думках крутяться не уривки новин, які ми переглянули під час сніданку, а життєдайне слово Боже, що живить душу.

***

Господь, тлумачачи цю притчу апостолам, сказав їм: «Вам дано знати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах» (Лк. 8:10). Коли ми читаємо слово Боже, нам відкриваються таємниці Царства Небесного, які здатні й нас поселити у Царстві Господнім. Але як ми слухаєм слово Боже? Про юдеїв Спаситель сказав: «Вони бачачи не бачать і чуючи не розуміють». Так часто ми слухаємо слово Боже. Давайте поставимо собі запитання: що ми пам'ятаємо з євангельського уривку, який читався за Літургією і висловлювався священиком минулої неділі? Якщо ми не зможемо відповісти собі на це питання позитивно, то значить наше серце подібно до землі при дорозі, куди налітають і скльовують насіння птахи, що впало при дорозі. Під птахами у притчі маються на увазі біси, які викрадають із серця людини слово Боже.

Дорогою постійно туди-сюди ходять люди, проїжджає транспорт, і насіння, що впало на край дороги, затоптується і взагалі не приносить жодного плоду. Наше серце подібне до дороги, якщо через нього весь час проносяться різні думки, враження. Ми самі прагнемо постійної зміни вражень. Зараз треба займатися не пошуком інформації, як це було в попередніх поколіннях у будь-якій сфері — науковій, духовній... Зараз необхідно фільтрувати інформацію та берегти себе від інформаційного перевантаження. Коли людина перевантажується інформацією, вона багато втрачає. По-перше, коли людина розсіюється у безлічі інформації, вона внутрішньо спустошується, втрачає цілісність і мир душі. По-друге, не вміючи виділяти головне, потрібне, людина не досягне жодної доброї мети. Голос Божий чується у тиші. Але сучасний світ не дає нам можливості побути в тиші: скрізь нашому слуху нав'язується музика — чи то просто фонова, чи навіть агресивна. І ми самі не знаходимо часу та можливості побути в тиші. Багато хто просто не терпить тиші — постійно ходять із навушниками у вухах або вмикають радіо в машині, або невпинно скролять у смартфоні. Їм потрібне безперервне звукове тло - музика, радіо що говорить або телевізор. Тобто сучасна людина не виносить тиші, боїться залишитися наодинці із собою. А спілкування людини з Богом — це міжособистісне спілкування, і щоб воно відбулося, потрібна тиша. Бо Господь відкривається людині не в сильному вітрі, що роздирає гори і руйнує скелі, і не в землетрусі і не в огні, а в віянні тихого вітру (пор. 3Цар.11-12). Для того, щоб наше серце не було, як дорога з притчі, нам потрібно берегти в ньому тишу, яка дає можливість чути Боже слово і приносити духовні плоди.

***

«Інше насіння впало на камінь». Цей образ, за ​​словом Господа, означає людину, яка часом вірує і з радістю приймає слово Боже, але коли приходять спокуси, випробування, відпадає від Бога. Багато спокус у нашому житті. Це і хвороби, і війна і різні соціальні катаклізми, яких зараз багато. Крім того, ЗМІ подають нам насамперед інформацію саме про них — про випробування, проблеми, які існують у світі. Хоча у світі багато хорошого, але ЗМІ акцентують увагу саме на цьому. І ось ці проблеми заглушають у нас голос Божий, голос Божого слова. У такому разі в серці людини якщо і проростає насіння слова Божого, то потім випробування, спокуси цього світу, заглушають його.

***

«Інше насіння впало між тернням». Терня, за словом Господа, це багатство і ласощі світу цього, які дає багатство. Людина може чути слово Боже і з радістю приймати його, але можливості, які дає багатство, заглушають слово Боже в людському серці. У чому небезпека багатства? Чому Господь сказав: «Тяжко багатому ввійти до Царства Небесного» (Мф. 19:24)? Саме собою багатство нейтрально. Є багато святих, які були багаті, але вони вживали свої маєтки на славу Божу для людей і спасіння своєї душі. Небезпека багатства в тому, що через багатство людині відкриваються безмежні можливості для творення гріха. Багатство несе в собі спокусу, якій мало хто може чинити опір. Серце багатої людини, якщо вона раб свого багатства, як відкрита дорога, про яку сказав у притчі Господь, як камінь і як терня. Тобто серце багатої людини може поєднувати в собі всі ці три небезпеки — тому багатому важко увійти до Царства Небесного. Але можливо. Приклад тому святі Авраам, Давид та ін.

***

Насіння, що впало в добрий ґрунт, означає людину, яка з радістю приймає слово Боже і приносить, як сказав Спаситель, плід у терпінні. Тобто стократний духовний плід приноситься серцем людини у терпінні: для того, щоб насіння проросло, людині необхідне терпіння. Якщо ми подивимося на своє життя, то зауважимо, що терпіння від нас потрібно скрізь і постійно: у хворобі, у спокусах, у сімейному житті (адже якщо не буде терпіння, то не буде сімейного життя; сім'я міцнішає, тільки коли подружжя терпить немічі один одного), терпіння необхідно й у монастирі. І тільки в терпінні людина може принести плід Богові. Тому, браття і сестри, будемо чути слово Боже, слухати його і в терпінні приносити плід Богові. Амінь.