Притча про нерозумного багатія

З Воскресінням Христовим!

Сьогодні під час Літургії ми чули Євангельське читання про безумного багатія.

Цьому багатієві "угобзися нива" (Лк. 12: 16), як говориться у Священному Писанні (тобто він отримав великий урожай) і він сам в собі почав міркувати: "Що мені робити з цим врожаєм?" Це відбувалося вночі — він спати не міг від радості. Вирішив: "Ось, зараз зруйную старі житниці, збудую нові, туди покладу все своє добро і тоді скажу душі своїй: "Душа! Їж, пий, веселися! Багато в тебе багатства на багато-багато років". Господь ніби відповідає йому: "Божевільний! Цієї ж ночі в тебе візьмуть твою душу. Кому залишиться те, що ти здобув?" І закінчує притчу Господь: так буває з усяким, хто для себе збирає, а не в Бога багатіє.

Чому цього багатія названо безумним? Адже з точки зору такої нашої суто практичної, мирської, він нічого поганого не робив – напевно, будь-який бізнесмен, будь-який фермер зробив би те саме. У чому безумство цієї людини?

Як говорить нам святе Євангеліє, мудрість віку цього – безумство в очах Божих. Безумство, коли батьки віддають своїх дітей у гуртки, де їх вчать виходити на подіум, демонструвати моду, щоб ті, робили це і в дорослому віці. Безумство, бо вони калічать своїх дітей: відправляють на шлях розпусти і погибелі душі. Безумство, коли люди, не замислюючись, ображають одне одного. Коли люди думають тільки про себе і забувають про ближніх.

Безумствують ті люди, які гніваються на інших. Цю пристрасть гніву, що вражає їхнє серце, вони не перемагають у собі, а вивергають на ближніх, тим самим стаючи провідниками або, скоріше навіть, примножувачами зла в цьому світі.

Безумство, коли рвуться до влади, щоб, заволодівши цією владою, користуватися нею тільки у своїх цілях, не думаючи про ту відповідальність, яку вони несуть перед Богом, про тих людей, які довірили їм свої голоси. Безумство, коли найсвятіше – Церкву – влада можновладці, по суті тимчасові правителі, намагаються використати у своїх корисливих або політичних цілях. Бог зганьблений не буває і за все кожна людина повинна буде дати перед Богом відповідь.

І багато-багато інших безумств ми можемо простежити. Кожен може подивитись у своє серце і визначити: «У чому я безумствую, де моє мирське безумство, те, що руйнує моє духовне життя, моє майбутнє у вічності?»

Повертаючись до притчі, найстрашніше те, що цей багач навіть не встиг справою здійснити те, що він задумав. Але він уже зважився у своєму серці, що він зробить. І за це він поніс таке страшне покарання. Адже Господь сказав: "У чому застану, у тому й суджу".

Мудрість віку цього – безумство перед очима Божими. Напевно, кожен, якщо уважно придивиться до свого життя, зможе багато подібного безумства побачити і в своєму житті. Напевно, кожен із нас якоюсь мірою теж бере участь у цьому безумстві.

Ми часто у своєму серці теж мислимо зло, засуджуємо інших людей. Якщо навіть ми не вимовляємо цього вголос, але в серці своєму вимовляємо, утверджуємося в злій думці, ми вже тяжко грішимо перед Богом. Ми не знаємо, чи доживемо ми до ранку. Якщо перейдемо у вічність у цьому гріховному стані душі, то в цьому ж стані душі ми і постанемо на суд Божий. Що відповімо ми Богові?

У цьому контексті згадується приклад дружини нашого сучасника, мультимільйонера на прізвище Морган. На смертному одрі вона покликала слуг, і вони принесли найкрасивішу, найдорожчу сукню. У цей момент її застала смерть. Вона лише встигла вхопитися мертвою (справді мертвою) хваткою за поділ сукні. Коли прийшов чоловік, вона вже застигла, і сукню не могли вирвати з її руки. Так її і поховали — з обрізком тканини в руці. Це все, що вона забрала із собою в могилу. Це не означає, що вона забрала цей шматок сукні на небо — лише в труну, разом із тілом.

Це справді безумство, коли людина покладає всю свою радість, надію, всі устремління до матеріального. І про це нам говорить сьогоднішня притча.

Задумаймось: євангельський багатій навіть не реалізував те, що хотів зробити, але тільки помислив у серці. І Господь, побачивши його устремління, визначив сутність людини. Ми теж, часом не замислюючись, мислимо ті чи інші слова. Але ж, можливо, за тим, що ми скажемо або подумаємо, Господь визначив і нашу долю.

Є повчальний випадок, пов'язаний із Вінстоном Черчиллем. Одного разу після ситної вечері він у серцях сказав: «Як мені все це набридло!» Це були його останні слова. Увечері його схопив удар. І він, не приходячи до тями, через тиждень помер.

Ми повинні бути уважними до того, що ми говоримо (напевно, багато хто з нас теж говорив цю фразу). Бог Словом Своїм створив увесь світ. Ми створені за образом і подобою Божою і також маємо діяльний дар слова – наше слово теж має силу.

Погляньмо, браття і сестри, на своє серце. І будемо уважні: що ми говоримо? як говоримо? що думаємо? Адже «від слів своїх виправдаєшся і від слів своїх засудишся» (Мф. 12:37). Нехай Господь напоумить нас, наставить нас завжди пам'ятати про Бога і про сказане нам Його слово. Амінь.