Віра сотника

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Сьогодні ми чули євангельське оповідання про зцілення Господом нашим Ісусом Христом слуги римського сотника.

Цей випадок здивував Самого Спасителя. Його вразила віра військового язичника. "Ніщо, — каже Іоанн Златоуст, — не дивує Ісуса Христа: ні мудрість цього світу, ні його красоти, — лише віра, яку Він шукає в людях і якою Він дивується і розчулюється".

"Віра" і "вірність" — це однокореневі слова, які доповнюють одне одного. Не може бути віри без вірності тому, кому віриш. Якщо ти не вірний, значить не було в тобі віри.

У чому проявляється вірність християнина? — У дотриманні заповідей Спасителя.

Усі заповіді, викладені в Євангелії, не приховані для нас, ми їх знаємо. Найголовніша з них — нова заповідь, якої не знав Старий завіт, не знало людство тією мірою, якою її відкрив Господь Ісус Христос.

"Нову заповідь даю вам: любіть один одного" (Ін. 13:34). У Старому заповіті люди знали заповідь "возлюби Господа Бога твого; і ближнього свого, як самого себе". Але в тому то й річ, що ближнім за часів Старого заповіту вважався той, хто пов'язаний із тобою узами спорідненості, дружби. А Господь розширює цю заповідь до кожної подібної до нас людини, яка потребує нашої допомоги, перебуває в біді або будь-яких складних обставинах. Якщо ми віруємо в Спасителя Господа нашого Ісуса Христа, то маємо бути вірними Його заповідям.

Людина не може жити без віри. Невіруючих людей не буває, тому що віра — це необхідна, нагальна потреба кожної людини. І матеріалісти, і атеїсти — теж віруючі люди, тільки вірять вони в силу розуму людського, в силу науки, тому що серце цих людей (можливо, і не усвідомлено ними самими) сповнене гордині. Віра ж в істинного Бога: Отця, і Сина, і Святого Духа ґрунтується єдино на смиренні. "Гордим Бог противиться, а смиренним дає благодать" (Як. 4:6; 1 Петр. 5:5). І якщо немає в людини смирення, то немає в неї і віри в Бога.

Смирення народжується від терпіння, тому в нашому житті часом буває стільки скорбот, складних обставин — вони потрібні для того, щоб ми навчилися смирення. Смирення народжується від самопожертви, утиску своєї самості. А самопожертва, власне, і є основою, сутністю любові, бо там, де немає жертви, там немає й любові. Якщо людина каже, що любить, але не готова жертвувати заради того, кого вона любить, значить, немає в ній любові, вона любить насправді саму себе (і це є один із видів самолюбства).

Господь здивувався вірі цього сотника, який проявив небувале для людини смирення. Коли Господь каже: "Добре, Я прийду і зцілю слугу твого, про якого ти просиш", — сотник відповідає: "Я не достойний, щоб Ти увійшов під дах дому мого. Але скажи тільки слово — і зцілиться отрок мій, бо маю підлеглих, і кажу: "іди" — йде; "зроби те" — і він робить".

Тут проявилося велике смирення цього сотника, і велика віра — віра в Ісуса Христа як Повелителя всієї землі, всесвіту. Сотник вірить, що щойно Ісус Христос скаже слово — хвороба відступить і отрок зцілиться.

Господь здивувався вірі сотника і поставив її за приклад Апостолам і юдеям, які були з ними: "І в Ізраїлі Я не знайшов такої віри", яку явив ось цей ось язичник. І сказав сотнику: "Іди, здоровий слуга твій".

Цей приклад дано нам, браття і сестри, для того, щоб ми замислилися над тим, якою є наша віра, чи маємо ми необхідне смирення, щоб бути християнами. Чи прагнемо ми здобути ту любов, яка є вершиною досконалості людини і до якої закликає нас Господь? І чи розуміємо ми, що шлях до цієї духовної вершини лежить через подолання щаблів терпіння, смирення, самовіддачі? Амінь.